Народила дитину – сиди вдома. Блог молодої мами

15 грудня 2016, 20:33 4335
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

FamVeldman, Depositphotos &a

Ставши мамою, я зіткнулася у реальності зі стародавнім міфом нашого суспільства – "жінка-берегиня". Одним словом, народила дитину – сиди вдома

У жовтні цього року президент Обама підписав указ, який пройшов повз увагу української спільноти, бо не стосувався ні санкцій проти Росії, ні допомоги Україні. Указ під назвою «Bathrooms Accessible in Every Situation or BABIES Act» (Туалети з доступом у будь-якій ситуації) стосувався малого – переобладнати публічні чоловічі вбиральні Америки, щоб у них, як і в жіночих (норма) були пеленальні столики (baby changing facilities) і щоб американські тати, на рівні з мамами, могли змінити пелюшки дітям «памперсного віку». У час, коли американські чоловіки виборюють собі право на зручне і гідне виконання своїх батьківських обов’язків догляду за дитиною, ми в Україні продовжуємо дискутувати, чи нам ці зручності потрібні взагалі. Хоч десь (у закладах харчування, торгових центрах), хоч інколи (зимою), аби не перехолоджувати дитину і не тягти її додому. Про систематичний підхід – зручності в усіх вбиральнях і в усіх закладах – мови нема.

Ставши мамою, я зіткнулася в реальному світі з прадавнім міфом нашого суспільства – «жінка-берегиня». Це, звичайно, звучить поетично, але в житті означає у кращому випадку маму-квочку, яка циркулює по маршруту «дім-парк-магазин-дитяча консультація-дім». У гіршому випадку, мама, яка після народження дитини намагається вести звичайне життя (ходити на виставки, зустрічатися з друзями, і навіть просто – не сидіти дома), нагадує птаху з обрізаними крилами. Бо у нашій державі, для «берегинь» непередбачено зручностей за межами її дому – ні тобі знижених бордюрів, ні тобі працюючих пандусів. Про наявність годувальних кімнат чи столиків для змін підгузків у публічних місцях навіть і мови нема. Одним словом, народила дитину, берегине – сиди дома.

А що наші мами? Вони «збирають докупи підрізані крила» і підлаштовуються: опановують еквілібристику і міняють підгузки у всіх можливих і неможливих містах де можна сісти; на колінах, у куточку, на столах у кафе; біля умивальника в туалеті; в машині на задньому сидінні; на газоні, на лавці літом, на крайняк, в люльці, якщо нема іншої зручної поверхні. Деякі навіть навчилися це робити у повітрі, тримаючи маля на одній руці, іншою шукаючи у сумці нового підгузка, водночас тримаючи у зубах чи під пахвою старий. Це коли надворі тепло, а до найближчої лавки (і смітника) у парку – ще з півкілометра.

Батьки готові радше "перемучитись", ніж вимагати публічного простору, дружнього до батьків з малюками

Батьки готові радше "перемучитись" – за кілька років дитина виросте – ніж взяти на себе відповідальність і вимагати публічного простору, дружнього до батьків з малюками. А якщо батьки готові терпіти, то чому це питання повинно хвилювати бізнеси, наших політиків чи зірок (багато з яких є молодими батьками, але при тому ніяк не висловлюють своєї позиції з цього питання). До прикладу, у Америці саме пост на цю тему у Facebook зіркового тата, Ештона Качера, став поштовхом для потужної інформаційної кампанії, яка закінчилася підписанням Babies Act президентом Обамою.

То кого це хвилює і чи хвилює взагалі? Здебільшого прогресивних українських батьків (так, саме батьків, не тільки мам). Тих, хто вчився/працював/подорожував за кордоном (Європа, США, Канада, тощо) і бачив, що юний вік дітей (до двох років) ніяк не є не обмеженням для активного соціального життя батьків. Але цих батьків у нашому суспільстві напрочуд мало, бо як інакше пояснити той факт, що петиція на сайті Київради «забезпечити установку пеленальних столиків у вбиральнях державних організацій, торгівельних центрів тощо» за 2,5 місяці набрала аж 788 голосів (з 10 тис.). Для порівняння, петиція щодо «Театру на Подолі» за тиждень зібрала більше 6 тис. Лише поодинокі бізнеси на кшталт Salateira і ресторан Pesto є послідовними у своїй концепції закладів, дружніх до малюків, – виключно з доброї волі і переконань своїх власників. Поодинокі музеї (НМІУ, НМІУ у Другій Світовій війні), шукають можливість і стають baby-friendly, знову ж-таки, лише з ініціативи своїх директорів.

Якщо ми цивілізоване місто і вважаємо себе європейцями, мусимо припинити це дикунство, що продовжує існувати тільки тому, що більшості це не стосується напряму, а батьки з маленькими дітьми це "ковтають." Про це треба говорити: у кожному ресторані, який потурбувався про високі стільці для дітей, вклав гроші в ігрову кімнату, але припустив, що підгузок – це дитячий туалет. У кожній державній установі, яка існує за гроші платників податків. Нагадувати, писати у книгу пропозицій, листи менеджменту.НародиПисати депутатам Київради, підписувати петиції і вимагати врегулювати це питання законодавчо (досвід цивілізованих країн, і навіть наш з забороною паління показує, що це можливо). Гігієна – це не опція, а базова потреба. Підгузок – це не переносний дитячий туалет. За пеленальні столики, як за будь-що в нашому житті, потрібно боротися. І успіх цієї боротьби залежить від кожного з нас!