І цілого світу замало. П'ять топ-менеджерів розповідають про свої найкращі поїздки

25 березня, 21:20 1740
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
І цілого світу замало. П'ять топ-менеджерів розповідають про свої найкращі поїздки - фото

Unsplash/Capturing the human heart

Антрактида, Намібія, Таїланд, Японія і Аргентина – топ-менеджери розповідають про своїх кращі поїздки

П'ятеро топ-менеджерів великих компаній в Україні розповіли журналу НВ про свої найкращі подорожі по різних країнах світу.

Антарктида

Дмитро Шимків, голова ради керуючої компании фармкомпанії Дарниця, екс-заступник глави адміністрації президента України, екс-гендиректор Microsoft Україна
Дмитро Шимків, голова ради керуючої компании фармкомпанії Дарниця, екс-заступник глави адміністрації президента України, екс-гендиректор Microsoft Україна / Фото: Фото Надано героєм матеріалу

У січні-лютому 2019 роки мені пощастило втілити в життя мою мрію і разом з іще 12 мандрівниками з різних країн взяти участь у парусній експедиції в Антарктиду. На двощогловій 67-футовій яхті Mon Coeur (Моє серце) під керівництвом полярного капітана Миколи Літау ми, стартувавши з Аргентини, пройшли 1.618 миль. Шлях зайняв 19 днів.

Антарктида вражає суворою красою природи. Ми спостерігали айсберги химерних форм і розмірів — від велетня довжиною понад 20 км (!), якого ми прозвали Стіною, до невеликих блакитних крижин у формі серця або лебедя. Ми проходили повз плавучі крижини, на яких відпочивали котики, тюлені або метушилися пінгвіни. Особливо цікава фактура айсбергів, які перекинулися і показали свою підводну частину.

В Антарктиді розумієш, як багато місць, де ще не ступала нога людини. Ти ходиш снігами тисячолітніх льодовиків і відчуваєш велич оточуючого тебе світу. До речі, прибережні зони багатьох маленьких островів і проток на картах досі залишаються білими плямами.

Ми відвідали острів діючих вулканів (острів Десепшен), кинувши якір в одній із лагун затопленого кратера. Колись тут знаходилася китобійна база, залишки якої підійшли б для декорацій футуристичного фільму.

Останній день і ніч у протоці Дрейка я запам'ятаю надовго: шторм розігрався із 7 балів до 9, хвилі виросли до п'яти метрів

28 січня, у річницю відкриття Антарктиди Беллінсгаузеном, хоч і не з першої спроби, ми висадилися на материк. І сам цей факт був голосно відсвяткований.

Ми пройшли через красиві протоки Пенола і Лемар, над якими височіють стрімкі скелі й круті гори висотою понад 800 м, зайшли в затоку Парадайз, де вся природа і небеса відбиваються у воді, як у дзеркалі.

Не менш дивний тваринний світ Антарктиди. Ми бачили унікальне явище годування китів-горбанів, насолоджувалися грою морських котиків, які намагалися залізти на крижину поруч із човном, спостерігали за вихованням пташенят пінгвінів Gentoo, Chinstrap і рідкісних Adeliae, названих так на честь дружини французького мандрівника. Нам навіть пощастило зустріти дуже рідкісного самотнього пінгвіна Macaroni на острові Півмісяця.

А найбільше вразив мене стрибок кита. Яскраво світило сонце. Я стояв на баку, тільки-но закінчив знімати пейзаж і заховав камеру в куртку. Раптом, обернувшись, побачив як величезне тіло кита вистрибує з води. Він граціозно перекинувся й повітрі й упав у безодню з гігантським фонтаном бризок. Я довго стояв онімівши, заворожений цим видовищем.

За час експедиції ми відвідали п'ять полярних станцій різних країн. Російська станція Беллінсгаузен відома найпівденнішою чинною православною церквою, де священик-бульдозерист розповів нам, як іноді править службу іспанською для сусідів із Чилійської станції.

Фото: Unsplash / Jason Row

Порт Локр, секретна база А Великої Британії під час Другої світової війни, зараз став музеєм життя полярників. Із найпівденнішої британської поштової станції ми відправили барвисті листівки рідним, а з американської Палмер поїхали з хлібом і печивом, приготовленими гостинними американськими полярниками.

Українська станція Академік Вернадський теж славиться гостинністю і серед туристів, і серед полярників, а причина тому — бар Фарадей із цією дерев'яною англійською барною стійкою, дартс, більярдним столом, гітарами, колекцією старих журналів National Geographic (починаючи з 1939 року), практично повною колекцією вінілових платівок британської естради, а також із чималою кількістю бюстгальтерів, залишених жіночою статтю в обмін на випивку.

Вернадівка — прекрасний напій місцевого приготування, що об'єднує всіх. Його склад ви знайдете в будь-якому туристичному гіді про станцію Вернадський. У 1996 році Велика Британія за один фунт передала цю станцію Україні. На ній знаходяться найстаріші архіви спостережень за кліматом, також тут вперше були виявлені проблеми озонового шару Землі.

Саме тут, поруч зі станцією Вернадського, ми досягли найпівденнішої точки нашої експедиції. Це була стара британська станція-музей, розташована в будинку Wordie на острові Вінтер.

Я надовго запам'ятаю останні день і ніч у протоці Дрейка — через сильні шторми це найсуворіше місце у світі для мореплавців: у нашому випадку шторм розігрався із 7 балів до 9, із поривами вітру на всі 10, хвилі виросли з трьох до п'яти метрів. Шквали вночі сягали 34 метрів на секунду. Крен 30 градусів. Видимості нуль.

Потоки води заливали палубу. Гребені бічних хвиль зривалися і накривали нас зверху. Яхта мчала тільки під вітрилами, прорізаючи нічну безодню під безхмарним (!) зоряним небом південних широт. Десь недалеко знаходився мис Горн, біля якого розбилося найбільше судно у світі.

Ранок ми зустріли в каналі Бігль спокійно і радісно, а через 80 миль досягли кінця світу (Fin del Mundo) — порт Ушуайя на Вогняній Землі.

Антарктида — це велич, краса, простір, вічність і суворість. У ній немає повсякденної суєти, зовнішніх подразників і швидкості часу. Вона огортає тебе і закохує в себе назавжди.

Фото: НВ

Намібія

Олена Волошина, голова представництва Міжнародної Фінансової корпорації (IFC) в Україні
Олена Волошина, голова представництва Міжнародної Фінансової корпорації (IFC) в Україні / Фото: Фото Надано героєм матеріалу

Я страшенно люблю Африку. Ми були в Кенії, Танзанії, а декілька років тому відвідали Намібію. Я вже багато бачила: й ігри тварин, і полювання, у мене на очах левиця полювала на зебру, — і здається, здивувати мене було більше нічим. Але сафарі добре тим, що ти ніколи не знаєш, що побачиш. А в Намібії воно особливе, можна здійснювати джип-сафарі без провідника.

У цій подорожі у нас за 500 м від лев'ячого прайду порвало гуму. Вже вечоріло, і чоловік сказав, що ми не будемо чекати, поки нас врятують, поміняємо самі. Поки він займався колесом, я стояла на сторожі, була приманкою для левів. Незабутні враження.

Поки чоловік займався колесом, я була приманкою для левів. Незабутні враження

Ще запам'яталося, як ми їздили до водопою. Зібралося багато машин, всі чекали, коли прийдуть тварини. Зазвичай це відбувається у другій половині дня. Сонце хилилося до заходу, і машини стали по одній роз'їжджатися. Ми забарилися і в якийсь момент залишилися одні. Як же ми були винагороджені, коли раптом із кущів стали з'являтися слони, ціле стадо — великі та малюки. Це було так гарно: вони йдуть, на них під особливим кутом падають промені сонця, і всі вони тільки наші. Ми спостерігали, як вони грають, як поливають себе водою. Неможливо було відірватися від цього видовища.

Це наше сафарі в Намібії було десертом подорожі. У першій його частині ми вирушили до пустелі Наміб, а якщо точніше — до тієї її частини, яка називається Берегом Скелетів. Це досить віддалене місце, куди складно дістатися. Спочатку потрібно летіти на маленькому літаку, а потім їхати на джипах 50-х років, що відрізняються особливою міцністю. Тільки такі лендровери можуть їздити в тих місцях.

Нашим провідником був місцевий житель, і це, природно, додало колориту. Тому що він виріс у цій пустелі, знав її історію, географію, ботаніку. І головне — забезпечував нашу безпеку.

Фото: Фото Надано героєм матеріалу

Наміб — місце дивовижне. Це одна з найбільших і найстаріших пустель на землі. Їй 80 млн років, а площа 100 тис. кв. км. Бенгальська течія Атлантичного океану створює особливий клімат, через що на узбережжі часто бувають страшні тумани. Навіть зараз кораблям важко підійти до берега, а раніше і поготів. На березі досі багато покинутих викинутих на берег кораблів — звідси і назва Берег Скелетів.

І ось ти летиш на літаку і бачиш рештки цих кораблів. А потім перелітаєш у царство тюленів. Це було одне з найбільших скупчень тюленів, які я тільки бачила, крім того, ми вже відвідали Антарктиду й Арктику.

А далі ти летиш і бачиш величезні рожеві озера, і там абсолютно дивовижні рожеві фламінго. Вони літають зграями на тлі блакитного неба, синього моря, жовтого піску. Буяння фарб, звісно, неймовірне.

Потім ми поїхали в місцевість, яка називається Ревучі Дюни. "Ревучі" — слабо сказано. Вони гуркотять — схоже на звук реактивного двигуна. Такий звук створюють резонансні коливання у піску.

У Намібі дивовижний рослинний світ. Національна квітка Намібії — вельвічія. Ми бачили рослину, якій 2 тис. років.

А ще Намібія запам'яталася приголомшливими місцевими жителями. Ми відвідали плем'я Фере. Я там грала з дітьми. Ми для них такі ж екзотичні істоти, як і вони для нас.

У цьому племені всі жінки дивовижно гарні — високі й довгоногі. Через дефіцит води вони покривають тіло субстанцією коричневого кольору і досягають шоколадного кольору шкіри, який хочемо отримати ми, загоряючи.

Цілий день ми провели в знаменитій місцевості під назвою Соссуфлей — там дюни нахабно-оранжевого кольору, потріскана поверхня землі, стирчать стовбури засохлих дерев. Створюється враження, що цей сюрреалістичний пейзаж створений штучно, але людина, напевно, ніколи не зможе відтворити те, що створює природа.

Фото: НВ

Японія

Олександр Фаркош, директор з продажу, JTI Україна
Олександр Фаркош, директор з продажу, JTI Україна / Фото: Фото Надано героєм матеріалу

П рямуючи до Японії, я очікував нових вражень, але не думав, що потраплю в абсолютно інший світ. Інфраструктура, їжа і культура — три речі, які мене вразили у Країні висхідного сонця.

Зрозуміти, наскільки розвинена інфраструктура країни, можна вже дорогою з аеропорту. Не відчуваєш ніякої "зради", доки не визирнеш у вікно таксі й не помітиш, що внизу ще три рівня доріг. А коли виходиш із готелю, виявляється, що ти не на вулиці, а лише на одному з численних рівнів, якими пересуваються тільки автомобілі. Прогулянка вулицями Токіо в день приїзду виявилася для мене тим ще квестом.

У японській культурі немає поняття "чайові", й офіціант обов'язково наздожене вас, щоб повернути ваші гроші

До того ж в Японії ти всюди відчуваєш себе бажаним гостем, чи це дорогий ресторан, чи залізнична станція, чи невеликий магазин. Тут живуть дуже позитивні люди: вони постійно усміхаються і завжди готові тобі допомогти. І роблять це від душі, а не заради чайових. У японській культурі взагалі немає такого поняття, і офіціант обов'язково наздожене вас, щоб повернути ваші гроші, залишені на столі.

Фото: Unsplash / Manuel Cosentino

У цій країні я зрозумів, що наші уявлення про японську кухню далекі від істини. В японців культ свіжої їжі: вони ніколи не готують на кілька днів і не купують продукти про запас. І якщо ви замовили сашимі в ресторані, можете бути впевнені, що ця риба ще кілька годин тому плавала в морі. Тут практично не їдять ролів, а суші приносять у вигляді набору "зроби сам": окремо подають рис і з десяток морепродуктів. І, звичайно ж, обов'язково варто спробувати отруйну рибу фугу — це особливе враження.

Японці дуже педантичні щодо здоров'я. Вони бояться не тільки заразитися якимось вірусом, але і заразити інших. Тому на вулицях і в будинках ви часто побачите людей у медичних масках.

Особливий підхід японці мають і до природи. Токіо — місто висоток зі скла і бетону, але кожен вільний квадратний метр, навіть на даху, засаджений рослинами.

Як і в будь-який інший столиці світу, в Токіо є район бутиків — Гінза. Тут розташовані найдорожчі ресторани і магазини Японії. Але набагато цікавіше відвідати Імператорський палац і рибний базар, з'їздити на день швидкісним потягом Сінкансен до старої столиці Кіото або скупатися в одному з п'яти озер біля вулкана Фудзі. Тим більше, що м'який японський клімат дозволяє подорожувати країною майже весь рік.

Фото: НВ

Таїланд

Тарас Кириченко, голова правления Правекс-банку
Тарас Кириченко, голова правления Правекс-банку / Фото: Фото Надано героєм матеріалу

На початку 2019 року ми провели у Таїланді сімейні канікули. У січні ні в Україні, ні в Нью-Йорку, де вчиться моя дочка, погода не тішить. А в Таїланді не тільки тепло, а й цікаво. Я був там шість разів і хотів показати дітям, наскільки це різноманітна країна, з унікальними традиціями, культурою, кухнею, природою, людьми, — все це істотно відрізняється від усього, що вони вже бачили.

Ми почали подорож із заходу, провівши перші два дні у плавучому готелі на річці Квай. Він здобув світову популярність завдяки фільму Міст через річку Квай, який отримав у 1957 році сім Оскарів. У минулому міст — найзнаменитіша частина Тайсько-Бірманської залізниці, відомої як Дорога смерті: під час її будівництва загинуло 12 тис. військовополонених і 90 тис. місцевих жителів. Зараз тут є меморіал на їх честь. А міст стоїть досі, щоправда, зараз він більше схожий на туристичний базар із безліччю китайських туристів.

Рівно о 18:00 ми відкладали всі справи і спостерігали за заходом сонця — це справжня вистава

До речі, за моїми спостереженнями, сьогодні кожен другий турист у Таїланді — китаєць. У деяких ресторанах мені навіть доводилося розмовляти китайською мовою, тому що офіціанти вже почали забувати англійську.

А от кухня залишилася незмінно прекрасною. У кожній подорожі сюди я відкриваю для себе щось нове в тайській кухні. Цього разу це був десерт mango sticky rise. Три складові цього десерту — рис, зварений у цукровому сиропі, свіже манго і мангове морозиво. Всім рекомендую. Раніше липкий рис виглядав для мене малопривабливим, зараз я зрозумів, як багато я втратив, не скуштувавши його раніше.

Кухня Таїланду різноманітна, і на півночі країни вона різниться від кухні інших регіонів. Хоча, як і скрізь, тут, здійснюючи замовлення, потрібно уточнювати: no spicy, — тому що їхні гостро приправлені страви їсти неможливо. Інші на півночі і місцеві жителі — вони не так розпещені увагою туристів, хоча подивитися тут є що. Чіангмай, північну столицю Таїланду, називають містом 300 храмів.

Фото: Фото Надано героєм матеріалу

За один день ми встигли піднятися на найвищу гору Таїланду, відвідати безліч храмів, кілька годин прогулятися лісами з місцевим провідником, побувати в селі, де вирощують каву, і на кількох мальовничих водоспадах. Стоптали всі ноги, але можу рекомендувати ці місця для подорожей із сім'єю — навіть у спекотні дні тут прохолодно.

До речі, в цих місцях проходили зйомки однієї з частин бондіани. Є навіть острів Джеймса Бонда.

Відпочинок на островах — велике задоволення. У Таїланді не варто йти на людні пляжі Пхукета, Самуї або, не дай боже, Паттайя. Є багато відокремлених місць із дикою або напівдикою природою, де можна проводити час із великим спокоєм і комфортом.

Ми відпочивали на островах в Андаманському морі — вони фантастичні. Море чудове, вода тепла, а рівно о 18:00 ми відкладали всі справи і спостерігали за заходом сонця — це справжня вистава.

Що я можу сказати? Перелітні птахи не дурні, і теплі краї — ідеальне місце, де можна отримати позитивні емоції в холодну похмуру українську зиму.

Фото: НВ

Аргентина

Катерина Онищенко, директор OLX.ua
Катерина Онищенко, директор OLX.ua / Фото: Фото Надано героєм матеріалу

У листопаді 2015 року я півтора місяця провела у відрядженні в Аргентині. І мені вдалося не тільки попрацювати, а й зануритися у місцевий побут. У поїздку я вирушила зі своєю сім'єю: чоловіком, донькою, якій тоді був 1 рік і 4 місяці, та нянею. Цілеспрямовано прийняла рішення знімати квартиру, а не готель, бо хотілося відчути місцевий колорит. Ми обрали апартаменти поруч із парком і ринком.

В один із перших сімейних вік-ендів поїхали на узбережжя океану. В Аргентині листопад — початок весни, і температура повітря коливається в межах 25 градусів, а води — близько 18-20. Ми приїхали з глибокої осені, і нам погода здавалася відмінною. Ми з чоловіком купалися і навіть пробували занурювати дитину, що для місцевих жителів виглядало досить екзотично. Нас постійно запитували, чи не холодно нам.

Тут процвітає культ м'яса — його їдять скрізь і завжди

Другий вікенд ми присвятили національному парку Вогняна Земля в найпівденнішому місті на планеті — Ушуайя. Під час екскурсії нас закинули на острів, де мешкають три види пінгвінів: маленькі Магелланові, дещо більші — Гент і навіть пара королівських. Всі вони розгулюють узбережжям натовпами, хтось сам на сам, деякі, як голуби, переходять тобі дорогу.

Ми гуляли як місцеві жителі в парках, бували на ринках, а не тільки досліджували історичні місця, як усі туристи. Життя аргентинців дуже відрізняється від нашого, і ціни майже втричі вищі за українські. Тут вкрай убогий вибір звичайних товарів, таких як одяг брендів мас-маркет, дитяче харчування.

Стосовно їжі, тут процвітає культ м'яса — його їдять скрізь і завжди. М'ясна продукція загалом значно вища за нашу. Цікаво представлені фастфуди: якщо у нас можна перекусити бургерами, піцою та іншим, то в Буенос-Айресі в закусочних з іспанською назвою parilla подають просто обсмажене на сковороді м'ясо і білий хліб без жодних соусів, що, до речі, дуже смачно.

Фото: НВ

Цей матеріал опублікований у спецвипуску №9 журналу НВ від 14 березня 2019 року

Передплатіть журнал НВ

Передплатіть журнал НВ та читайте новий номер вже зараз. Передплатники також отримують доступ до архівних номерів журналу НВ. Вартість передплати журналу на 3 місяці усього 59 грн.

Передплатити журнал